Причини істерики маленьких дітей

Виникнення будь істерики — це сплеск емоцій, які людина з тих чи інших причин не здатний утримувати в належних рамках. Всі люди, в тому числі врівноважені й спокійні, час від часу дають вихід своїм емоціям. Прояви люті чи злості різноманітні: від палких суперечок на підвищених тонах до цілком серйозних «сплесків» з биттям посуду і рукоприкладством. Діапазон дорослих істерик обмежений загальною культурою поведінки і особистими уявленнями про рамки дозволеного в кожному конкретному випадку. Які причини істерики маленьких дітей?

Дорослі відносяться до власних спалахів люті лояльно. Не можна ж вічно носити в собі вантаж образ і несправедливостей, які оточують нас, — міркують вони. У свою чергу, психологи і невропатологи, що радять уникати подібних ситуацій, в більшості випадків визнають, що тим чи іншим чином давати вихід емоціям необхідно з метою збереження власного здоров’я: нереалізоване нервове і психічну напругу веде до виникнення багатьох соматичних захворювань.

Але розсудливість дорослих випаровується, коли мова заходить про істериках їх власних дітей: залишається лише нерозуміння і неприйняття відбувається. Проте кожен випадок, що викликав нездоланний, неконтрольований гнів дитини, вимагає уважного осмислення з боку його батьків. По суті, істерики маленьких дітей і дорослих мало чим відрізняються. І ті, й інші вдаються до настільки нецивілізованим способом спілкування, коли їм здається, що ніякі інші методи, крім демонстрації оточуючим своїх «надможливостей», не допоможуть їм досягти бажаного результату. Різниця лише в тому, що доросла людина не використовує це «зброя» де завгодно. А дитині достатньо хоч раз зрозуміти, що такий спосіб впливу допомагає йому керувати батьками, і він стає для нього інструментом маніпуляції з приводу. До улюбленого засобу залучення уваги малюк вдається все частіше, в результаті чого істерика стає типовою формою його поведінки. Побачивши кричущого і плаче дитини, батьки відразу біжать до нього на допомогу і докладають всіх зусиль, щоб заспокоїти засмучене чадо. А маля тільки цього і чекає, бо знає: у такі моменти він доб’ється всього, що йому потрібно. Не бажаючи або навіть побоюючись противитися маленькому бунтарю, батьки з раннього дитинства мимоволі привчають його до такої своєрідної манері спілкування.

Розбурхати дитину може зовсім несподіваний чинник. Наприклад, «неправильно» стоїть стілець або зрушена з місця улюблена іграшка. Своє невдоволення малюк виражає гучними криками, вереском, лайкою, киданням у всі сторони речей і предметів. Для такої поведінки характерні падіння на підлогу, биття головою об стіну або шафи. Неконтрольований вибух дитячої люті іноді призводить до мимовільних судом, нестачі дихання (здається, що дитина задихається) і короткочасним непритомності. Часто після таких сплесків нервова система вимагає відпочинку, і дитина впадає в заціпеніння або засинає міцним і тривалим сном дитячі істерики тривають максимум годину-півтора.

У запеклий протиборство з батьками дитина вступає в перехідні періоди свого життя. Для раннього дитинства такими етапами є початок відвідування садка (два-три роки) і надходження в перший клас (шість-сім років). Відбуваються в поведінці дитини зміни можуть бути безпосередньо пов’язані) з відвідуванням дитячих колективів, але можуть протікати і незалежно від них. Адже не кожна дитина в три роки йде в дитячий сад, однак і в «домашніх» дітей в цьому віці відзначаються істерики. Перехідні періоди проявляються так яскраво невипадково: це певні етапи в психологічному і психічному розвитку дитини. Трирічний карапуз, яка вже вміє ходити, говорити і виконувати прості дії з самообслуговування, вперше в житті відчуває себе самостійним. Він починає вивчати межі дозволеного — у тому числі в можливості керувати дорослими з метою здійснення своїх бажань. Для цього він використовує різні засоби маніпуляції: крики, капризи та істерики. У цьому віці відвідання дитячого саду розширює його «інструментарій». Так само і семирічна дитина, у якого настала абсолютно нова шкільна життя, прийшовши в перший клас, відчуває себе цілком дорослим і самостійним. І знову його потреба дослідити межі нового статусу не дає йому спокою. І щоб мама зрозуміла, що її малюк уже виріс, йому слід якомога сильніше поскандалити, а краще влаштувати «хорошу» істерику, заодно перевіривши, що подіє краще.

Виникнення істерики провокує ряд факторів:

— Сильне стомлення;

— Захворювання, особливо при підвищеній температурі;

— Тривале перебування серед великого числа людей;

— Тривалий відпочинок з необмеженою свободою дій;

— Ненормований режим сну і неспання;

— Почуття голоду;

— Відповідна обстановка, в якій не останню роль відіграють глядачі «вистави».

Малюки не випадково з таким захватом закочують істерики у громадських місцях: в магазині (особливо супермаркеті), у транспорті, на вулиці і в присутності гостей. Всі ці спостерігачі пасивні лише з першого погляду. Дитина чудово розуміє: при людях мама швидше здасться, що буде кричати або мовчки ігнорувати його. Тим більше що навколо так багато жалісливих людей, які будуть умовляти її пожаліти бідного дитинку.

Однак істерика дитини не завжди є свідомим методом психологічного впливу. Часто така нервозність характеру і поведінки пов’язана з наявністю неврологічних захворювань, тому звертатися до фахівців необхідно. Крім відвідування невролога може знадобитися консультація психіатра, психолога і ряду інших лікарів вузького профілю. У всіх інших випадках батьки мають справу з маленьким тираном, в перспективі у якого серйозні проблеми в спілкуванні з людьми.

Залишити коментар

 

 

 

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>